чинник
ЧИ́ННИК, а, ч.
1. Умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з основних рис; фактор.
– Допускати вагу несвідомого, елементарного в історії, – се ще не значить допускати в ній виключно самі матеріальні чинники (І. Франко);
Верхній шар ґрунту на відкритій місцевості зазнає впливу таких активних чинників, як вітри, що зносять чорноземний пил з розораних полів (чорні бурі), дощові і снігові води (з наук. літ.);
Сімейне щастя сучасної людини складається з багатьох чинників (із журн.);
Захворювання мозку і нервової системи, як і інших систем органів, можуть бути зумовлені складовими чинниками і факторами зовнішнього середовища (з навч. літ.);
Правила сполучуваності слів визначаються трьома чинниками: логічною мотивованістю, граматичною структурою мови й мовною традицією (з наук. літ.).
2. зах. Представник уряду.
◇ (1) Чи́нники сто́ку – елементи зовнішнього фізико-географічного середовища, які визначають величину та особливості формування стоку в певному басейні;
(2) Чи́нник харчува́ння – загальна назва речовин, що входять до складу їжі та беруть участь у процесах обміну в організмі.
Словник української мови (СУМ-20)