зривати

боки́ зрива́ти. Нестримно, безугавно сміятися, реготати; надриватися від реготу. Ми, бувало, боки зриваємо, регочучись із тих Опанасових вигадок (І. Франко); Поліз і Прутик під стіл, шпортає щось руками коло писаря, а люди, слухаючи, як Ван бідкається, сміються по кутках, боки зривають (С. Ковалів).

зрива́ти / зірва́ти злість (зло, се́рце) на кому. Спрямовувати на кого-небудь свій гнів, роздратування, невдоволення і т. ін. Вона цілий день од роботи не одірветься, а Василь — одно знає: блукає по вгороді та свище, побіжить на улицю з хлопцями битись, а додому прийде — на Галі усе зло зриває (Панас Мирний); Ірина втомилася хатньою роботою, а втомлена, завжди намагалася на комусь зірвати злість (Ю. Мушкетик); І мати зривала серце на дочці: — Викохала таку корову та на свою шию! (М. Грушевський).

зрива́ти / зірва́ти ма́ску (машкару́) з кого—чого і без додатка. Викривати кого-небудь, показуючи його справжню сутність, істинні наміри і т. ін. Мирний по-щедрінському зриває маску з українських дерунових і разуваєвих (З журналу); Князь (в поемі Шевченка “Княжна”) вважається в поміщицьких колах лібералом, але поет зриває цю машкару (З газети). зрива́ти ма́ску і перу́ку. Біда навчить, кому подати руку І від кого прийняти сіль і хліб. З брехні зривати маску і перуку (Д. Павличко).

зрива́ти о́чі. 1. собі. Захоплено дивитися на когось, щось. Поїхав і купив три корови. Таких не було на все місто. Як ішли на пашу, люди очі собі зривали, лице викривляло їм із заздрості (А. Крушельницький); // з кого—чого. Постійно дивитися на кого-, що-небудь. З колиски матуся очей не зривала; Колишучи журно, пісеньку співала (П. Грабовський). 2. кому і без додатка. Привертати чиюсь увагу, приваблювати. — Ти,— каже він,— молодичко, зриваєш мені очі, ріжеш моє серце. У чім,— каже,— красна квітко, та личко своє іскупала, що воно мене з розуму ізводить? (Марко Черемшина); Поруч з бананами та ананасами зривали очі різні солодкі принади в барвистих обгортках (С. Майданська).

на ходу́ підме́тки рва́ти (зрива́ти). Сміливо, рішуче, відчайдушно діяти; вміло, вправно робити що-небудь. — Тільки не спи, Жоржику, бо тут вештаються такі художники, що на ходу підметки рвуть (В. Міняйло); — Я .. знав чимало таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. зривати — зрива́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зривати — (одяг) стягати <�скидати> в поспіху; (квітку) рвати, обривати; (греблю) руйнувати; (пісок) здіймати; (з місця) підводити; (коня) зрушувати; (динамітом) висаджувати в повітря; (наміри) спиняти, скасовувати, перешкоджати чому; (сміх) викликати; (знайомство) переривати, розривати, уривати.  Словник синонімів Караванського
3. зривати — -аю, -аєш, недок., зірвати, зірву, зірвеш, док., перех. 1》 Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо). 2》 Рвучко відокремлювати що-небудь прикріплене. || Рвучким рухом знімати, стягати що-небудь із когось, чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зривати — зрива́ти: ◊ боки́ зрива́ти → бік  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. зривати — ВІДМО́ВИТИСЯ від кого (припинити родинні чи інші зв'язки з ким-небудь), ВІДЦУРА́ТИСЯ, ВІДРЕКТИ́СЯ, ЗРЕКТИ́СЯ кого, ПОКИ́НУТИ кого, ВІДСТУПИ́ТИСЯ, ВІДЩЕПИ́ТИСЯ розм., ПОРВА́ТИ з ким, ВІДКИ́НУТИСЯ розм., ВІДКАСНУ́ТИСЯ розм., ЗІРВА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. зривати — ЗРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІРВА́ТИ, зірву́, зі́рве́ш, док., перех. 1. Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо). Дівчина..  Словник української мови в 11 томах
7. зривати — Зрива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. зірвати, -рву, -веш, гл. 1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303. 2) — бунт. Поднять бунтъ, возмущеніе.  Словник української мови Грінченка