належний
віддава́ти / відда́ти нале́жне кому, чому. Гідно оцінювати кого-, що-небудь; визнавати позитивні якості кого-, чого-небудь. — Ми віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (О. Гончар); Саме Рильський, звертаючись до образу великого гетьмана України, віддає належне його державному розумові і передбачливості... (С. Крижанівський); Добрий склад виконавців підібрав собі Садовський — треба йому віддати належне (Г. Григор’єв); — Треба віддати йому належне,— каже Віталій.— Анонімки свої він розсилає за власним підписом: “Я, каже, не боюсь, не ховаюсь...” (О. Гончар); Треба, однак, віддати належне й совісті Федора; вона знала міру: закрутить своїм господарем, зажене його в якусь безвихідь, а потім одразу тягне назад, примушує каятися (М. Ю. Тарновський). відда́ти справедли́ве. Зараз твердо оцінював (Захар) труднощі конкурсних іспитів, критично ставився до своїх екстернатських знань і, віддати йому справедливе, був вибагливий до себе (Іван Ле).
посі́сти / посідати своє́ (яке́сь, нале́жне) мі́сце в чому. Досягти певного становища. — Мова йде про те, як допомогти учениці знову посісти своє місце в колективі (О. Донченко); Чи не мудріше було б спершу якесь місце в житті посісти, а вже потім брати на себе відповідальність за сім’ю? (М. Ю. Тарновський).
Фразеологічний словник української мови