належний
НАЛЕ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який є чиєю-небудь власністю, перебуває в чиємусь розпорядженні.
Я тепер день крізь день в роботі.. Я не знаю, де час, належний мені, а де — колективу (Хор., Ковила, 1960, 71);
Рабовласник вважав раба такою ж своєю власністю, як і всяку іншу належну йому річ. (Іст. СРСР, І, 1956, 10).
2. Який має зв’язок із ким-, чим-небудь, стосунок до когось, чогось.
Я заїхав у відлюдне, належне до того повіту гірське село (Фр., III, 1950, 232);
Брат Ізоген — значний християнин, належний до кліру (Л. Укр., III, 1952, 270).
3. Який належить, призначений кому-небудь.
Посилаю Вам належні гроші (Л. Укр., V, 1956, 153);
Юра притиснув носовичком в кишені двадцять три карбованці тридцять дві копійки, належні бабі (Смолич, II, 1958, 99).
4. Який потрібний, необхідний; відповідний.
Кирило приїхав на дачу. Гість дістав вже належну честь (Коцюб., II, 1955, 220);
Всіх належних заходів було вжито. Палуба й надбудови були ретельно промиті (Гончар, Тронка, 1963, 199);
// у знач. ім. нале́жне, ного, с.;
Як нале́жне — як те, що треба, повинно бути.
Красу природи і її спокій пив [Кирило] хтиво, як спраглий воду, без думки і без сумніву, як щось належне (Коцюб., II, 1955, 213);
Зачарування Мухтарова помітила [Люба] й сприйняла як належне, як ренту молодості (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).
◊ Віддава́ти (відда́ти) нале́жне див. віддава́ти.
Словник української мови (СУМ-11)