поволочити

поволочи́ти по тю́рмах. Тримати довгий час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. поволочити — поволочи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поволочити — -лочу, -лочиш, док., перех. 1》 Те саме, що поволокти. 2》 Розпушити бороною зорану землю до або після сівби. 3》 Волочити якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поволочити — Поволочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. поволочити — ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., кого, що. 1. Те саме, що поволокти́. Не понесемо на той світ із собою медів і не поволочимо пуховиків (Ю. Мушкетик); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
5. поволочити — ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.  Словник синонімів української мови
6. поволочити — ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., перех. 1. Те саме, що поволокти́. ◊ Поволочи́ти по тю́рмах, заст. — тримати якийсь час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (Коцюб., І, 1955, 382).  Словник української мови в 11 томах
7. поволочити — Поволочи́ти, -чу́, -чиш гл. = поволокти. Поволочено по сінях. Лукаш. 152.  Словник української мови Грінченка