поволочити
ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., кого, що.
1. Те саме, що поволокти́.
Не понесемо на той світ із собою медів і не поволочимо пуховиків (Ю. Мушкетик);
* Образно. Тоді зарегоче радо, закрутиться в шаленім танці, як перелесник, і поволочить нас у прірву, у вир, у наше минуле (В. Дрозд).
2. Розпушити бороною зорану землю до або після сівби.
Як згине сніг, не забудь поволочити боронами озимину (У. Самчук).
3. Волочити якийсь час.
Вліпив [Паллант] такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потім на горло наступивши, Всього ногами потоптав (І. Котляревський).
◇ (1) Поволочи́ти по тю́рмах – тримати довгий час в ув'язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої.
– Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)