повідкидати

відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори (Пархоме) і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить... Бідна моя жінка за ним і сама трохи ніг не відкинула (О. Стороженко); (Свирид:) Жде, мать (мабуть), не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник); — Станеш вдумуватися (у життя) — посивієш, сухоти наживеш, раніш строку копита відкидаєш (В. Москалець); Коли хтось ловив чорта чи відьму — тож не милував їх... Чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита (М. Стельмах). повідкида́ти но́ги (копи́та) (про багатьох). — Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омелянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б ви копита (М. Стельмах). повідкида́ти ра́тички, жарт. — Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаєш? (Григорій Тютюнник). 2. від чого і без додатка. Дуже втомитися. повідкида́ти но́ги (перев. про всіх або багатьох). (Мелашка:) Похрипли від співів і ноги від танців повідкидали дружки, свашки та приданки... (М. Кропивницький); — Ну-ну, не гарцюй! — крикнув на його Юхим. — Ще поки донесеш до місця, то і ноги повідкидаєш (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. повідкидати — повідкида́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повідкидати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе чи багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. 2》 Лежачи, безвладно відвести вбік ноги, руки, голови; відхилити назад тіло, обпершись об що-небудь (про всіх чи багатьох).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повідкидати — ПОВІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що. 1. Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Покликали [комісар з козаком] усіх хурщиків, повідкидали вози та й попереїжджали [місток] (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. повідкидати — ПОВІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Покликали [комісар з козаком] усіх хурщиків, повідкидали вози та й попереїжджали [місток] (Кв.-Осн.  Словник української мови в 11 томах
5. повідкидати — Повідкида́ти, -да́ю, -єш гл. Отбросить (во множествѣ).  Словник української мови Грінченка