повідкидати

повідкида́ти

-аю, -аєш, док., перех.

1》 Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе чи багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях.

2》 Лежачи, безвладно відвести вбік ноги, руки, голови; відхилити назад тіло, обпершись об що-небудь (про всіх чи багатьох).

|| перен.

Повідкидати ноги зневажл. — а) дуже стомитися (від надмірного ходіння, танців і т. ін.); б) умерти (про людей); здохнути (про тварин).

Значення в інших словниках

1. повідкидати — повідкида́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повідкидати — ПОВІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що. 1. Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Покликали [комісар з козаком] усіх хурщиків, повідкидали вози та й попереїжджали [місток] (Г.  Словник української мови у 20 томах
3. повідкидати — відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори (Пархоме) і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П.  Фразеологічний словник української мови
4. повідкидати — ПОВІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Відкинути вбік або назад від кого-, чого-небудь усе або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Покликали [комісар з козаком] усіх хурщиків, повідкидали вози та й попереїжджали [місток] (Кв.-Осн.  Словник української мови в 11 томах
5. повідкидати — Повідкида́ти, -да́ю, -єш гл. Отбросить (во множествѣ).  Словник української мови Грінченка