повірити

не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) оча́м. Бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Коцюбинський); Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість.— Блискавка... Блискавка! — вимовляє вона, не вірячи своїм очам (А. Шиян); — За звичкою підійшов до верб, що похилили своє віття аж до води,.. глянув на тиху заводь. І очам своїм не повірив — по воді голічерева пливла якась волохата тварина, схожа на копичку (А. Камінчук); — Стоп! Данько спочатку не повірив власним очам... Виграв!!! (О. Гончар).

не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) ву́хам. Бути надзвичайно здивованим, почувши що-небудь. Віталій слухав і вухам не вірив (І. Муратов); — І от Нечипір, віч-на-віч зустрівшись із камердинером полковника Божича, почув і вухам своїм не повірив (Р. Чумак); — Я більше не буду. Поверніть мене до школи.. Я не повірив власним вухам. Невже це той самий шибайголова Васько Дягіль? (Ю. Збанацький).

Значення в інших словниках

1. повірити — пові́рити 1 дієслово доконаного виду прийняти за істину; відчути довір'я пові́рити 2 дієслово доконаного виду звірити щось потаємне; доручити; давати в борг; перевірити  Орфографічний словник української мови
2. повірити — див. вірити  Словник синонімів Вусика
3. повірити — [поув’іриетие] -р'у, -риеш; нак. -в'ір, -в'іртеи  Орфоепічний словник української мови
4. повірити — I -рю, -риш, док. 1》 Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. || Зрозуміти, усвідомити, що так є насправді. || Дістати певність у чомусь, переконатися. Повірити на слово. 2》 кому, чому, в кого.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. повірити — Пові́рити, -ві́рю, -ві́риш, -ві́рять; пові́р, -ві́рмо, -ві́рте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. повірити — ПОВІ́РИТИ¹, рю, риш, док. 1. Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! (Т. Шевченко); А чи довго матір, та ще й добру, довести до того, що повірить усьому, що їй стань розказувати?.. (Г.  Словник української мови у 20 томах
7. повірити — ВІ́РИТИ (бути впевненим у чому-небудь, йняти віри; бути релігійним), ВІ́РУВАТИ. — Док.: пові́рити, уві́рувати (вві́рувати). Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М.  Словник синонімів української мови
8. повірити — ПОВІ́РИТИ¹, рю, риш, док. 1. Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! (Шевч., І, 1963, 30); А чи довго матір, та ще й добру, довести до того, що повірить усьому, що їй стань розказувати?..  Словник української мови в 11 томах
9. повірити — Повірити, -рю, -риш гл. 1) Повѣрить. Росказав би про те лихо, та чи то ж повірять? Шевч. 78. 2) см. повіряти.  Словник української мови Грінченка