помело

мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без додатка. Брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати. Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський).

язи́к як ло́патень (лопа́та, помело́, млин) у кого. Хто-небудь дуже балакучий, любить говорити багато зайвого, непотрібного. Я їй наказував, щоб нікому анітелень, одначе вона таки розказала про все своїй сестрі Хотині, а в тієї язик як лопатень,— так усі й довідалися (Б. Грінченко); — А вже ж язик у тебе, парубче, ну, чисто як помело! — буркнув Охрім (Григорій Тютюнник); (Вітровий (до Батури):) У нього язик як млин, нікому слова не дасть сказати… (О. Корнійчук).

Значення в інших словниках

1. помело — помело́ 1 іменник середнього роду палиця * Але: два, три, чотири помела́ помело́ 2 іменник середнього роду, істота про людину, якою помикають * Але: два, три, чотири помела́ зневажл., рідко  Орфографічний словник української мови
2. помело — -а, с. 1》 Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. || Те саме, що мітла 1). 2》 перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. помело — ПОМЕ́ЛО. ПОМЕЛО́, а́, с. 1. Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів.  Словник української мови у 20 томах
4. помело — Помело́, -ла́, -лу́; -мела́, -ме́л  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. помело — ПОМЕЛО́, а́, с. Палиця з прив’язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. [Степан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело! (Кроп.  Словник української мови в 11 томах