помело

ПОМЕЛО́, а́, с. Палиця з прив’язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів.

[Степан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело! (Кроп., II, 1958, 61);

Тут уже й гості почали злітатися: хто у вікно на помелі скаче, хто в двері на лопаті суне (Стельмах, II, 1962, 306);

*Образно. Над музиками і танцюристами в’ється помело пилюки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 213);

*У порівн. Дим від пожарища тягнувся довгим чорним помелом у поле через городи (Збан., Ліс. красуня, 1955, 27);

// Те саме, що мітла́

1

2. перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають.

— Та щоб дурної сокири позичити, то треба на це аж дозволу чоловіка? Він, кажеш, господар… А хто ти в нього? Помело? Наймичка? (Вільде, На порозі, 1955, 184).

Значення в інших словниках

1. помело — помело́ 1 іменник середнього роду палиця * Але: два, три, чотири помела́ помело́ 2 іменник середнього роду, істота про людину, якою помикають * Але: два, три, чотири помела́ зневажл., рідко  Орфографічний словник української мови
2. помело — -а, с. 1》 Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. || Те саме, що мітла 1). 2》 перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. помело — ПОМЕ́ЛО. ПОМЕЛО́, а́, с. 1. Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів.  Словник української мови у 20 томах
4. помело — мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без додатка. Брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати. Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський).  Фразеологічний словник української мови
5. помело — Помело́, -ла́, -лу́; -мела́, -ме́л  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)