Фразеологічний словник української мови

потоп

від пото́пу. З сивої давнини, з давніх-давен. У джунглях Бразілії плодилися (гадюки) від потопу (І. Муратов).

(і) до пото́пу, жарт. 1. Дуже довго. — Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до .. потопу сидітимем (Григорій Тютюнник). 2. із запереч. Ніколи. І до потопу не закінчити роботи (З усн. мови); Не розібратися нам з законами життя до потопу (З журналу).

пі́сля нас (а там) хоч пото́п. Байдуже, що буде потім, майбутнє не цікавить когось. Яничарність — це ідеологія й настрої тимчасовців, безрідного перекотиполя: після нас — хоч потоп! (З газети); — Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (В. Кучер).

Фразеологічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. потоп — пото́п іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. потоп — Велика повідь <�ПОВІНЬ>; потопа; пор. НАВАЛА.  Словник синонімів Караванського
  3. потоп — див. дощ  Словник синонімів Вусика
  4. потоп — -у, ч. За біблійною легендою – повінь, яку через гріхи людей наслав Бог, щоб затопити землю. || Велика повінь, великий розлив води. Від потопу — з давніх-давен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. потоп — Потопа, затопа, залива  Словник чужослів Павло Штепа
  6. потоп — ПОТО́П, у, ч. За біблійною легендою – повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю. Пальцем потопу не заставити! (прислів'я); Молять Бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (О.  Словник української мови у 20 томах
  7. Потоп — Шведська навала на Річ Посполиту 1655-60.  Універсальний словник-енциклопедія
  8. потоп — ПО́ВІНЬ (розлиття річки при розтаванні снігу або від дощів; значне підвищення рівня води в річці, озері), ПО́ВІДЬ, ПОВІ́ДДЯ рідше, ПА́ВОДОК, ВОДОПІ́ЛЛЯ, ПОЛОВО́ДДЯ розм., РОЗЛИ́ЙВОДА розм., РОЗЛИ́В розм. рідко, ПА́ВІДЬ діал., ВИ́ЛИВ діал.  Словник синонімів української мови
  9. потоп — Пото́п, -пу; -то́пи, -пів (ч. р.); іноді пото́па, -пи (ж. р.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. потоп — ПОТО́П, у, ч. За біблійною легендою — повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю. Пальцем потопу не заставити! (Укр.. присл.., 1955, 287); Молять бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (Стор.  Словник української мови в 11 томах
  11. потоп — Пото́п, -пу м. Потопъ. Сидиш у тьмі, кругом себе не бачиш, потопом вод окрило твою душу. К. Іов. 49.  Словник української мови Грінченка