потоп
ПОТО́П, у, ч. За біблійною легендою — повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю.
Пальцем потопу не заставити! (Укр.. присл.., 1955, 287);
Молять бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (Стор., І, 1957, 162);
Тікають фашисти у нори, як звірі при другім потопі (Мал., Чотири літа, 1946, 13);
Серед численних релігійних вигадок особливою популярністю у віруючих користувався біблійний міф про всесвітній потоп (Наука.., 7, 1958, 48);
// Велика повінь, великий розлив води.
Про те вона побивається, Щоб не зніс потоп їх хатиноньки (Стар., Вибр., 1959, 61);
Веселих пташок у гаях пересвист, І села, й ліси — все в веснянім потопі! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220);
*Образно. Ранком ішов сніг. Рівний, густий і теплий.. Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливались в тумані. Білий потоп (Коцюб., II, 1955, 185);
*У порівн. Надворі, неначе потоп, дощ невпинний. Вітер віє крізь стелю і ллється вода (Л. Укр., IV, 1954, 265);
З-над океану мовчазним потопом Нахлине тьма (Бажан, Вибр., 1940, 174).
◊ Від пото́пу — з давніх-давен.
У джунглях Бразілії Плодилися [гадюки] від потопу (Мур., Осінні сурми, 1964, 74);
До пото́пу — дуже довго.
— Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до ..потопу сидітимем (Тют., Вир, 1964, 148);
Пі́сля нас (пі́сля ме́не, а там і т. ін.) хоч пото́п — байдуже, що буде потім, аби зараз було добре, вигідно і т. ін.
Природна майстерня була за часів царизму справжнім роздоллям для носіїв вузьколобого «після нас хоч потоп» (Рад. Укр., 9. IV, 1967, 4);
— Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (Кучер, Трудна любов, 1960, 437).
Словник української мови (СУМ-11)