1. Словник української мови в 11 томах

потоп

ПОТО́П, у, ч. За біблійною легендою — повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю.

Пальцем потопу не заставити! (Укр.. присл.., 1955, 287);

Молять бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (Стор., І, 1957, 162);

Тікають фашисти у нори, як звірі при другім потопі (Мал., Чотири літа, 1946, 13);

Серед численних релігійних вигадок особливою популярністю у віруючих користувався біблійний міф про всесвітній потоп (Наука.., 7, 1958, 48);

// Велика повінь, великий розлив води.

Про те вона побивається, Щоб не зніс потоп їх хатиноньки (Стар., Вибр., 1959, 61);

Веселих пташок у гаях пересвист, І села, й ліси — все в веснянім потопі! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220);

*Образно. Ранком ішов сніг. Рівний, густий і теплий.. Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливались в тумані. Білий потоп (Коцюб., II, 1955, 185);

*У порівн. Надворі, неначе потоп, дощ невпинний. Вітер віє крізь стелю і ллється вода (Л. Укр., IV, 1954, 265);

З-над океану мовчазним потопом Нахлине тьма (Бажан, Вибр., 1940, 174).

◊ Від пото́пу — з давніх-давен.

У джунглях Бразілії Плодилися [гадюки] від потопу (Мур., Осінні сурми, 1964, 74);

До пото́пу — дуже довго.

— Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до ..потопу сидітимем (Тют., Вир, 1964, 148);

Пі́сля нас (пі́сля ме́не, а там і т. ін.) хоч пото́п — байдуже, що буде потім, аби зараз було добре, вигідно і т. ін.

Природна майстерня була за часів царизму справжнім роздоллям для носіїв вузьколобого «після нас хоч потоп» (Рад. Укр., 9. IV, 1967, 4);

— Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (Кучер, Трудна любов, 1960, 437).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. потоп — пото́п іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. потоп — Велика повідь <�ПОВІНЬ>; потопа; пор. НАВАЛА. Словник синонімів Караванського
  3. потоп — див. дощ Словник синонімів Вусика
  4. потоп — -у, ч. За біблійною легендою – повінь, яку через гріхи людей наслав Бог, щоб затопити землю. || Велика повінь, великий розлив води. Від потопу — з давніх-давен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. потоп — Потопа, затопа, залива Словник чужослів Павло Штепа
  6. потоп — ПОТО́П, у, ч. За біблійною легендою – повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю. Пальцем потопу не заставити! (прислів'я); Молять Бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (О. Словник української мови у 20 томах
  7. Потоп — Шведська навала на Річ Посполиту 1655-60. Універсальний словник-енциклопедія
  8. потоп — від пото́пу. З сивої давнини, з давніх-давен. У джунглях Бразілії плодилися (гадюки) від потопу (І. Муратов). (і) до пото́пу, жарт. 1. Дуже довго. — Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до .. потопу сидітимем (Григорій Тютюнник). 2. із запереч. Фразеологічний словник української мови
  9. потоп — ПО́ВІНЬ (розлиття річки при розтаванні снігу або від дощів; значне підвищення рівня води в річці, озері), ПО́ВІДЬ, ПОВІ́ДДЯ рідше, ПА́ВОДОК, ВОДОПІ́ЛЛЯ, ПОЛОВО́ДДЯ розм., РОЗЛИ́ЙВОДА розм., РОЗЛИ́В розм. рідко, ПА́ВІДЬ діал., ВИ́ЛИВ діал. Словник синонімів української мови
  10. потоп — Пото́п, -пу; -то́пи, -пів (ч. р.); іноді пото́па, -пи (ж. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. потоп — Пото́п, -пу м. Потопъ. Сидиш у тьмі, кругом себе не бачиш, потопом вод окрило твою душу. К. Іов. 49. Словник української мови Грінченка