потоп

ПОТО́П, у, ч.

За біблійною легендою – повінь, яку через гріхи людей наслав бог, щоб затопити землю.

Пальцем потопу не заставити! (прислів'я);

Молять Бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, гладу [голоду], трусу і хороби (О. Стороженко);

Тікають фашисти у нори, як звірі при другім потопі (А. Малишко);

// Велика повінь, великий розлив води.

Про те вона побивається, Щоб не зніс потоп їх хатиноньки (М. Старицький);

Веселих пташок у гаях пересвист, І села, й ліси – все в веснянім потопі! (І. Нехода);

* Образно. Ранком ішов сніг. Рівний, густий і теплий .. Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливались в тумані. Білий потоп (М. Коцюбинський);

* У порівн. Надворі, неначе потоп, дощ невпинний. Вітер віє крізь стелю і ллється вода (Леся Українка);

* Образно. * У порівн. З-над океану мовчазним потопом Нахлине тьма (М. Бажан).

◇ (1) Від пото́пу – з сивої давнини, з давніх-давен.

У джунглях Бразілії плодилися [гадюки] від потопу (І. Муратов);

(2) [І] до пото́пу, жарт.:

а) дуже довго.

– Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до .. потопу сидітимем (Григорій Тютюнник);

б) (із запереч.) ніколи.

І до потопу не закінчити роботи (з усн. мови);

Не розібратися нам з законами життя до потопу (із журн.);

(3) Пі́сля нас (а там) хоч пото́п – байдуже, що буде потім, майбутнє не цікавить когось.

Яничарність – це ідеологія й настрої тимчасовців, безрідного перекотиполя: після нас – хоч потоп! (з газ.);

– Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

потоп

Значення в інших словниках