розгублений

розгу́блювати / розгуби́ти слова́. Втрачати здатність говорити; забувати про те, що хотілося сказати. — А чого ж ти тут, біля хвіртки? — до решти розгублює (Роман) ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (М. Стельмах). розгу́блені слова́. Зараз її тривожили скороминущі образи, летючий спогад, розгублені, невимовлені слова (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. розгублений — розгу́блений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розгублений — I зачманілий, зачумлений, онімілий, остовпілий, отетерілий, оторопілий, очманілий, ошелешений, сторопілий, стуманілий, тороплений, чмалений, чмелений Фразеологічні синоніми: бере з-за плечей; жижки трясуться; похололо (похолонуло) в грудях...  Словник синонімів Вусика
3. розгублений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розгубити. || розгублено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен.Який розгубився, втратив спокій, холоднокровність, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому і т. ін. || Який виражає розгубленість.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розгублений — РОЗГУ́БЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розгуби́ти. Черниш стояв нагорі у палаті сенаторів, повитий білими присмерками. Мовчки оглядав пишні окраси стін, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом і думаючи про тих далеких, розгублених по шляху...  Словник української мови у 20 томах
5. розгублений — Розгу́блений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. розгублений — РОЗГУ́БЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгуби́ти. Черниш стояв нагорі у палаті сенаторів, повитий білими присмерками. Мовчки оглядав пишні окраси стін, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом і думаючи про тих далеких...  Словник української мови в 11 томах