розгублювати

розгу́блювати / розгуби́ти слова́. Втрачати здатність говорити; забувати про те, що хотілося сказати. — А чого ж ти тут, біля хвіртки? — до решти розгублює (Роман) ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (М. Стельмах). розгу́блені слова́. Зараз її тривожили скороминущі образи, летючий спогад, розгублені, невимовлені слова (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. розгублювати — розгу́блювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розгублювати — -юю, -юєш, недок., розгубити, -гублю, -губиш; мн. розгублять; док., перех. 1》 Втрачати все чи багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. 2》 перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розгублювати — РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док. 1. що. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях.  Словник української мови у 20 томах
4. розгублювати — Розгу́блювати, -блюю, -блюєш; розгуби́ти, -блю́, -биш, -блять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розгублювати — РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док., перех. 1. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях.  Словник української мови в 11 томах
6. розгублювати — Розгублювати, -люю, -єш сов. в. розгубити, -блю, -биш, гл. Растеривать, растерять. Ліжника не зробила і вовницю розгубила. Чуб. V. 1143.  Словник української мови Грінченка