рушник
сла́ти (засила́ти, присила́ти, посила́ти) / засла́ти (присла́ти) старості́в (люде́й) (за рушника́ми) до кого і без додатка, етногр. Просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків; сватати. Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів (до Марійки) (М. Стельмах); Зачали парубки засилати старостів до дівчат (Г. Квітка-Основ’яненко); Шепелява Марія зістарілась, посивіла, бо Гнат не присилав старостів (Казки Буковини..); — За півгодини Микита дістав згоду Прісиних батьків, щоб прислати старостів (А. Кащенко). посила́ти за рушника́ми. Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Т. Шевченко).
ста́вити (станови́ти) на рушни́к (на рушнику́) кого. Одружувати. Без любистку, заговорів — силою тільки власного язика вона не раз і не два зводила докупи роз’єднані серденька, становила на рушнику навіть дітей кровних ворогів (Л. Яновська).
ста́ти / става́ти на рушнику́, перев. з ким. Взяти шлюб, одружитися. — Ми дякували, а він: “Що мені з такої дяки? Тоді мені подякуєте, як на рушнику з вашою кралею стану” (П. Куліш); Отак воно велося до Покрови, а тоді й до церкви пішла Пріся та, на рушник ставши, взяла з Микитою чесний шлюб (А. Кащенко); (Химка:) Усі бачили, сам Бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали, шлюб приймали… (Панас Мирний); на рушничку́ ста́ти. Допоможи, Боже, на рушничку стати. Тоді не розлучать ні батько, ні мати (Укр.. пісні..); Пошли, Боже, нам з тобою на рушничку стати (Л. Глібов). на рушники́ ста́ти. Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (І. Муратов); — Миколо, Миколочко любий, я не знаю, чого ти хочеш…— Привітної усмішки,— шепотів козак, не випускаючи плечей удови ..— І ходімо до церкви, станемо на рушники (М. Лазорський).
Фразеологічний словник української мови