1. Фразеологічний словник української мови

рушник

сла́ти (засила́ти, присила́ти, посила́ти) / засла́ти (присла́ти) старості́в (люде́й) (за рушника́ми) до кого і без додатка, етногр. Просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків; сватати. Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів (до Марійки) (М. Стельмах); Зачали парубки засилати старостів до дівчат (Г. Квітка-Основ’яненко); Шепелява Марія зістарілась, посивіла, бо Гнат не присилав старостів (Казки Буковини..); — За півгодини Микита дістав згоду Прісиних батьків, щоб прислати старостів (А. Кащенко). посила́ти за рушника́ми. Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Т. Шевченко).

ста́вити (станови́ти) на рушни́к (на рушнику́) кого. Одружувати. Без любистку, заговорів — силою тільки власного язика вона не раз і не два зводила докупи роз’єднані серденька, становила на рушнику навіть дітей кровних ворогів (Л. Яновська).

ста́ти / става́ти на рушнику́, перев. з ким. Взяти шлюб, одружитися. — Ми дякували, а він: “Що мені з такої дяки? Тоді мені подякуєте, як на рушнику з вашою кралею стану” (П. Куліш); Отак воно велося до Покрови, а тоді й до церкви пішла Пріся та, на рушник ставши, взяла з Микитою чесний шлюб (А. Кащенко); (Химка:) Усі бачили, сам Бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали, шлюб приймали… (Панас Мирний); на рушничку́ ста́ти. Допоможи, Боже, на рушничку стати. Тоді не розлучать ні батько, ні мати (Укр.. пісні..); Пошли, Боже, нам з тобою на рушничку стати (Л. Глібов). на рушники́ ста́ти. Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (І. Муратов); — Миколо, Миколочко любий, я не знаю, чого ти хочеш…— Привітної усмішки,— шепотів козак, не випускаючи плечей удови ..— І ходімо до церкви, станемо на рушники (М. Лазорський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рушник — рушни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. рушник — РУШНИК – РУЧНИК Рушник, -а. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної і т. ін.) для витирання (обличчя, тіла, рук, посуду тощо); шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, що використовується для оздоблення житла... Літературне слововживання
  3. рушник — Втиральник, втиральничок, набожник, полотенечко, полотенце, рушничок, утиральник, утиральничок Фразеологічні синоніми: весільний рушник; вишиваний рушник; вінчальний рушник; рушник на покуті (над образами) Народні обряди з рушниками... Словник синонімів Вусика
  4. рушник — [рушник] -ниека, м. (на) -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
  5. рушник — -а, ч. 1》 Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. рушник — РУШНИ́К, а, ч. 1. Довгастий шматок тканини (перев. бавовняної, лляної, полотняної) для витирання обличчя, тіла, посуду і т. ін. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (І. Словник української мови у 20 томах
  7. рушник — Рушни́к, -ка́, на -ку́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. рушник — РУШНИ́К, а, ч. 1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  9. рушник — Вертикальна різьблена дерев'яна смужка з узорним кінцем над фасадною стіною, торцями колод. Прикриваючи стик причелин, широко застосовувалася у дерев'яному теслярстві. Архітектура і монументальне мистецтво
  10. рушник — Рушник, -ка м. Полотенце. Различныя названія, смотря но употребленію: рушник-утирач — для лица и рукъ, — стирок — для вытиранія посуды, кілковий — богато вышитый — для украшеніи образовъ, картинъ, божник — для иконъ... Словник української мови Грінченка