рушник

РУШНИ́К, а, ч.

1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо.

Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Н.-Лев., III, 1956, 71);

Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (Головко, II, 1957, 442).

∆ Стале́вий (стальни́й) рушни́к — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден.

Під корпусом затонулого судна в грунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник (Цікава фізика.., 1950, 134).

2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін.

Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Мирний, І, 1949, 359);

— По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода їде з нами (Довж., І, 1958, 158);

*Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить… (Сос., І, 1957, 56);

*У порівн. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (Нагн., Вибр., 1950, 201).

◊ Бра́ти рушники́ див. бра́ти;

Верну́тися з рушника́ми, заст.— засватати.

Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Шевч., І, 1963, 315);

Готува́ти рушники́, заст.— те саме, що Рушники́ дба́ти ( див. дба́ти).

— Он до тебе восени прийдуть старости. Готуй рушники (Н.-Лев., II, 1956, 239);

Побра́ти рушники́ див. побра́ти;

Подава́ти (пода́ти) рушники́ див. подава́ти¹;

Посила́ти (сла́ти, посла́ти) за рушника́ми, заст.— те саме, що Засила́ти (засла́ти) старості́в ( див. засила́ти).

Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Шевч., II, 1963, 270);

Присила́ти (присла́ти) [люде́й] за рушника́ми ( див. присила́ти); Рушники́ дба́ти див. дба́ти;

Става́ти (ста́ти) на рушнику́ (на рушники́), заст.— брати шлюб, одружуватися.

[Xимка:] Усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Мирний, V, 1955, 240);

Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (Мур., Бук. повість, 1959, 38).