рушник

Вертикальна різьблена дерев'яна смужка з узорним кінцем над фасадною стіною, торцями колод. Прикриваючи стик причелин, широко застосовувалася у дерев'яному теслярстві.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рушник — РУШНИ́К, а, ч. 1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  2. рушник — рушни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. рушник — Рушник, -ка м. Полотенце. Различныя названія, смотря но употребленію: рушник-утирач — для лица и рукъ, — стирок — для вытиранія посуды, кілковий — богато вышитый — для украшеніи образовъ, картинъ, божник — для иконъ... Словник української мови Грінченка
  4. рушник — сла́ти (засила́ти, присила́ти, посила́ти) / засла́ти (присла́ти) старості́в (люде́й) (за рушника́ми) до кого і без додатка, етногр. Просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків; сватати. Фразеологічний словник української мови
  5. рушник — -а, ч. 1》 Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. рушник — Рушни́к, -ка́, на -ку́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. рушник — Втиральник, втиральничок, набожник, полотенечко, полотенце, рушничок, утиральник, утиральничок Фразеологічні синоніми: весільний рушник; вишиваний рушник; вінчальний рушник; рушник на покуті (над образами) Народні обряди з рушниками... Словник синонімів Вусика
  8. рушник — [рушник] -ниека, м. (на) -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
  9. рушник — РУШНИ́К, а, ч. 1. Довгастий шматок тканини (перев. бавовняної, лляної, полотняної) для витирання обличчя, тіла, посуду і т. ін. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (І. Словник української мови у 20 томах
  10. рушник — РУШНИК – РУЧНИК Рушник, -а. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної і т. ін.) для витирання (обличчя, тіла, рук, посуду тощо); шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, що використовується для оздоблення житла... Літературне слововживання