руїна

(лат. — обвалище)

Залишки старовинної будівлі. Мала місце:

~ штучна — павільйон у парку у вигляді живописних залишків напівзруйнованої споруди. Був поширений в романтичну епоху, часи захоплення античною давниною і середньовічними замками.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. руїна — Руї́на, -ни; руї́ни, руї́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. руїна — Руйновище, румовище; (у країні) розвал, розруха; (економіки) занепад, розор; (дія) руйнування, руйнація, знищення; мн. РУЇНИ, (замку) рештки, залишки. Словник синонімів Караванського
  3. руїна — встава́ти / вста́ти з по́пелу (і руї́н). Відроджуватися, повертатися до життя. За домом у відступі ми сумували, за сміхом жінок і дівчат... Виходь, Батьківщино, ми з попелу встали, виходь переможців стрічать! (С. Голованівський). лежа́ти в руї́нах. Фразеологічний словник української мови
  4. руїна — РУЇ́НА, и, ж. 1. перев. мн. Залишки зруйнованої споруди, населеного пункту. Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (М. Коцюбинський); – За нашою хатою стоїть руїна якогось замку (Б. Словник української мови у 20 томах
  5. руїна — -и, ж. 1》 перев. мн. Залишки зруйнованої споруди, населеного пункту. || розм. Будівля, що перебуває у надзвичайно занедбаному стані. || перен. Те, що залишилось, уціліло від чого-небудь, що зникло, минуло. Зводити з руїн. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. руїна — РУЇ́НА, и, ж. 1. перев. мн. Залишки зруйнованої споруди, населеного пункту. Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  7. руїна — руї́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  8. руїна — РУЇ́НА перев. мн. (залишки зруйнованої споруди, населеного пункту), РУЙНО́ВИЩЕ, ЗВА́ЛИЩЕ розм., ГРУЗ розм., РОЗВА́ЛИЩЕ розм. рідко, РУМО́ВИЩЕ заст., ПРАХ заст. Нехай же сад всесвітній устає Там, де ридала мати на руїні! (М. Словник синонімів української мови
  9. Руїна — Історіографічна назва періоду громадянських воєн та інтервенцій в Україні (1658-86); часи гетьманування І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері, І. Брюховецького, Д. Дорошенка, Д. Многогрішного, І. Універсальний словник-енциклопедія
  10. руїна — Руїна, -ни ж. 1) Развалина. Все осталось, все сумує, як руїни Трої. Шевч. 36. Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали козацької слави убогих руїн. Шевч. 149. 2) Разрушеніе, истребленіе. Чига його голодная погибель, що-день його руїна назирає. К. Іов. 39. Словник української мови Грінченка