руїна

РУЇ́НА, и, ж.

1. перев. мн. Залишки зруйнованої споруди, населеного пункту.

Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (М. Коцюбинський);

– За нашою хатою стоїть руїна якогось замку (Б. Лепкий);

Недалеко від берега з давніх-давен височать над Дністром, біля самого Хотина, руїни старої фортеці (В. Петльований);

Дерева царювали над цими руїнами, над колишніми будинками й вулицями (П. Загребельний);

* У порівн. Скелі стояли серед чорного ліска, ніби руїни замчища (І. Нечуй-Левицький);

// розм. Будівля, що перебуває у надзвичайно занедбаному стані.

Хоч не зруйнована – руїна ся будова, З усіх кутків тут пустка вигляда (Леся Українка);

Вони вже привикли до такого життя, а синові – він з панами поводиться, у їх буває, може коли прийдеться і до себе покликати – як його у такі руїни? (Панас Мирний);

* Образно. Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! (Т. Шевченко);

// перен. Те, що залишилось, уціліло від чого-небудь, що зникло, минуло.

Державна організація виникла на руїнах первісно-общинного ладу (з навч. літ.);

Дракон у християнській символіці – це і є переможене поганство, на руїнах якого відродилася християнська церква (О. Воропай);

Від мого дитинства лиш руїни Зосталися... (Л. Первомайський).

2. перен., розм. Немічна від старості або хвороби людина.

– Така руїна, просто розсипається від старості, а все їй ліки потрібні та купелі... (Леся Українка);

“І для чого було запрошувати цю руїну”, – мимоволі подумав Плачинда, гречно вклоняючись і посміхаючись до старого (М. Стельмах).

3. Повний розвал, розруха.

Чутки з батьківщини йдуть зовсім не радісні: голод, епідемії, руїна (П. Колесник);

В теплушці тихо... Та заводить річ Сусід мій: – Да-а! Руїна скрізь, розруха... (В. Бичко);

* У порівн. Душа його була руїною, душа його була купою трісок (В. Підмогильний).

4. Руйнування, знищення чого-небудь.

Діється в Елладі через довгий час після руїни Трої (Леся Українка);

Ішла руїна вікових підвалин темряви (М. Хвильовий);

Скрізь, куди не кинь оком, бачив Орлюк страшні сліди руїни й нещадного палійства (О. Довженко).

5. Повне розорення, занепад чого-небудь.

В світі мало говорили про його смерть, далеко більш говорилось про несподівану руїну його маєтку (Леся Українка);

– Нема іншого виходу, лиш подаватися на перенесення. Але ж бо матеріальна руїна. Тут продай хату й реальність, а там не купиш (Л. Мартович).

6. іст. (з великої літери). Період історії України кінця XVII ст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою (з наук. літ.).

Постава́ти / поста́ти з руї́н див. постава́ти¹.

◇ Встава́ти / вста́ти з по́пелу [і руї́н] див. устава́ти;

Лежа́ти в руї́нах див. лежа́ти;

Підніма́ти (підійма́ти, підво́дити, зво́дити і т. ін.) / підня́ти (підійня́ти, підвести́, звести́ і т. ін.) з руї́н (з по́пелу, зі зга́рищ і т. ін.) див. підніма́ти;

Підніма́тися (підійма́тися, підво́дитися і т. ін.) / підня́тися (підійня́тися, підвести́ся і т. ін.) з руї́н (з по́пелу, зі зга́рищ і т. ін.) див. підніма́тися;

(1) Підня́ти з по́пелу і руї́н (д) див. підніма́ти;

(2) Підня́тися з руї́н і по́пелу (д) див. підніма́тися;

(3) У руї́нах – зруйнований.

Дзвонять копита, жито побито. Спалені села, в руїнах міста (В. Сосюра).