рушник
РУШНИ́К, а, ч.
1. Довгастий шматок тканини (перев. бавовняної, лляної, полотняної) для витирання обличчя, тіла, посуду і т. ін.
Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (І. Нечуй-Левицький);
Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (А. Головко).
2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, який традиційно використовується для оздоблення житла, а також в українських народних обрядах і т. ін.
Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Панас Мирний);
– По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода їде з нами (О. Довженко);
* Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить... (В. Сосюра);
* У порівн. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (М. Нагнибіда).
Узя́ти рушники́ див. узя́ти.
△ (1) Стале́вий (стальни́й) рушни́к – довгий лист сталі для піднімання затонулих суден.
Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний сталевий рушник (з наук.-попул. літ.).
◇ Бра́ти / взя́ти (побра́ти) рушники́ див. бра́ти;
Верну́тися з рушника́ми див. верта́тися;
Готува́ти (дба́ти) рушники́ (скри́ню) див. готува́ти;
Зави́нути (зави́ти) го́лову рушнико́м див. завива́ти³;
Засила́ти (присила́ти, посила́ти, сла́ти) / засла́ти (присла́ти, посла́ти) старості́в (сваті́в, за рушника́ми, заст. люде́й) див. засила́ти;
(2) На рушники́ ста́ти (д) див. става́ти;
Побра́ти рушники́ див. побра́ти;
Подава́ти / пода́ти рушники́ див. подава́ти¹;
(3) Посила́ти за рушника́ми (д) див. сла́ти¹; Ста́вити (станови́ти) на рушни́к (на рушнику́) див. ста́вити;
Ста́ти / става́ти на рушнику́ див. става́ти.
Значення в інших словниках
- рушник — рушни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- рушник — РУШНИК – РУЧНИК Рушник, -а. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної і т. ін.) для витирання (обличчя, тіла, рук, посуду тощо); шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, що використовується для оздоблення житла... Літературне слововживання
- рушник — Втиральник, втиральничок, набожник, полотенечко, полотенце, рушничок, утиральник, утиральничок Фразеологічні синоніми: весільний рушник; вишиваний рушник; вінчальний рушник; рушник на покуті (над образами) Народні обряди з рушниками... Словник синонімів Вусика
- рушник — [рушник] -ниека, м. (на) -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
- рушник — -а, ч. 1》 Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Великий тлумачний словник сучасної мови
- рушник — сла́ти (засила́ти, присила́ти, посила́ти) / засла́ти (присла́ти) старості́в (люде́й) (за рушника́ми) до кого і без додатка, етногр. Просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків; сватати. Фразеологічний словник української мови
- рушник — Рушни́к, -ка́, на -ку́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- рушник — РУШНИ́К, а, ч. 1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- рушник — Вертикальна різьблена дерев'яна смужка з узорним кінцем над фасадною стіною, торцями колод. Прикриваючи стик причелин, широко застосовувалася у дерев'яному теслярстві. Архітектура і монументальне мистецтво
- рушник — Рушник, -ка м. Полотенце. Различныя названія, смотря но употребленію: рушник-утирач — для лица и рукъ, — стирок — для вытиранія посуды, кілковий — богато вышитый — для украшеніи образовъ, картинъ, божник — для иконъ... Словник української мови Грінченка