їздити

ї́здити (ката́тися) на горбі́ чиєму. Піддавати експлуатації когось, повністю підкоряти кого-небудь своїй волі, владі. Ледачий він (кінничий) був, усе на моїм горбі їздив (І. Муратов); Відчитав (Хома Варю) за Луценка, дав здачі й за Кузьму. Доки шуряк їздитиме на його горбі? Ні! Так не буде! (Я. Гримайло). ве́рхи ї́здити на кому. Вони на нас скоро верхи їздитимуть! .. Не можна їм попускати!.. (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. їздити — Роз'їздити, роз'їжджати; (світами) подорожувати, мандрувати, г. вандрувати; (часто бувати) вчащати, відвідувати; (за графіком) курсувати.  Словник синонімів Караванського
2. їздити — див. кривдити  Словник синонімів Вусика
3. їздити — [йіздиетие] йіжджу, йіздиеш; нак. йіз'д', йіз'д'теи  Орфоепічний словник української мови
4. їздити — їжджу, їздиш, недок. 1》 Їхати (у 1 знач.) багато разів або в різних напрямках. 2》 Бувати де-небудь, подорожувати, мандрувати, послуговуючись якимись засобами пересування. || Бувати в кого-небудь, відвідувати когось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. їздити — ї́здити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
6. їздити — ВІДВІ́ДУВАТИ кого (бувати де-небудь, у когось, заходити до когось, куди-небудь, наносити візит), ПРОВІ́ДУВАТИ, НАВІ́ДУВАТИ, ПРИХО́ДИТИ до кого, БУВА́ТИ в кого, де, ХОДИ́ТИ, НАВІЩА́ТИ розм., ВІЗИТУВА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
7. їздити — Ї́здити, ї́жджу, ї́здиш, ї́здить, ї́здимо, ї́здите, ї́здять; їздь, ї́здьмо, ї́здьте; ї́здячи  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. їздити — ЇЗДИТИ, їжджу, їздиш, недок. 1. Їхати (у 1 знач.) багато разів або в різних напрямках. Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді (Іван Котляревський, I, 1952, 110); Тут, у степу...  Словник української мови в 11 томах
9. їздити — Ї́здити, -джу, -диш гл. Ѣздить. Дарованим конем не їздити. Ном. № 4615. У Київ їздить всякий год. Шевч. 463.  Словник української мови Грінченка