їздити
ЇЗДИТИ, їжджу, їздиш, недок.
1. Їхати (у 1 знач.) багато разів або в різних напрямках.
Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді (Іван Котляревський, I, 1952, 110);
Тут, у степу, не було вибитих колій — їздили не часто (Юрій Смолич, I, 1958, 45).
2. Бувати де-небудь, подорожувати, мандрувати, послугуючись якимись засобами пересування.
Радив [лікар] трохи спочити та поїздити по світах. От я й їздив коло 3-х місяців (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 276);
Старший лейтенант.. розшукує знайомі шляхи, переліски, балки, горби, де йому доводилось їздити (Олесь Гончар, III, 1959, 275);
// Бувати в кого-небудь, відвідувати когось.
Всі знали, що о. Хведор з о. Мойсеєм живуть душа в душу, дуже часто їздять один до одного в гості (Нечуй-Левицький, I, 1956, 116).
♦ Їздити [верхи] на кому; Їздити на чиєму горбові (горбі) — цілком підкорити когось своїй владі, використовувати в своїх інтересах.
— Що ж вони живуть гарно? — Живуть та й годі... Горпина на йому верхи їздить (Панас Мирний, III, 1954, 237);
[Андрій:] Тільки противно, що ти вічно на кому-небудь їздиш (Леся Українка, III, 1952, 721);
Ледачий він був, усе на моїм горбі їздив (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 7).
Словник української мови (СУМ-11)