вівця
Буду сива, як вівця, а не піду за вдівця.
Відповідь молодої дівчини, яка не хоче йти заміж за старого багача.
Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита.
Жарт про те, як добре мати вівці. З овечої шкіри і вовни можна зробити одяг, м'ясом вівці — наїстися.
Лакома вівця до солі, а козак до волі.
Кожному своє. Людина хоче мати волю.
Не став вівцею, а став вовком.
Виріс не тихим і покірним, а жорстоким і злим.
Хто стане вівцею, того вовк з’їсть.
Покірного всі кривдять.
Розведення вівців було традиційно широко розповсюджене на західноукраїнських землях. Багато емігрантів, які приїздили до Канади наприкінці XIX — на початку XX століття, були вдягнуті в овечі кожухи. Тому серед канадського населення їх часто називали людьми в овечій одежі". Ця назва потрапила навіть до історичної літератури (Див.: V. Lysenko. Men in Sheepskin Coats: A Study in Assimilation. — Toronto, 1947).
Дурна вівця і перед вовком висповідається.
Дурень і ворогові розкриє тайну.
Замотеличений, як вівця.
Хорий на мозок.
Ідуть, як вівці на заріз.
Ідуть радо, непередбачуючи лиха.
І раховані вівці вовк бере.
Саме числення, не є охороною, треба стерегти та боронити.
Коли вівцю скубуть, то козі на розум дають.
Дають до зрозуміння, що й її така сама доля жде.
Одна паршива вівця цілу отару заразить.
Один лихий чоловік ціле товариство споганить.
Сивій, як вівця, а не йди за вдівця.
Пересторога дівчині не віддаватися за вдівця, бо все буде клопіт з його дітьми з першого подружжя.
Хто з себе робить вівцю, того вовк з'їсть.
Покірного усе кривдять.
Як на вівці шкури не стане, то на чім вовна виростати стане?
Просились люди у панів, за панщини, бо коли знищать народ, то й користи не будуть мати.
Приповідки або українсько-народня філософія