покутник

поку́тник

Особа, на яку накладено покуту та яка виконує накладену покуту; каяник

Значення в інших словниках

1. покутник — -а, ч. Той, хто відбуває покуту.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. покутник — поку́тник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. покутник — ПОКУ́ТНИК, а, ч., іст. Той, хто відбуває покуту. – На що ми чекаємо! – палко говорили вони .. – Сил не стає слухати попівські казання та удавати покутників (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
4. покутник — ПОКУ́ТНИК, а, ч., дорев. Той, хто відбуває покуту. — На що ми чекаємо! — палко говорили вони..-Сил не стає слухати попівські казання та удавати покутників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 239).  Словник української мови в 11 томах
5. покутник — Покутник, -ка м. Кающійся, отбывающій покаяніе, эпитемію.  Словник української мови Грінченка