бичок
(-чка) ч.
1. крим. Угодований в'язень, учасник втечі, призначений для канібалізму. БСРЖ, 85; СЖЗ, 18; ЯБМ, 1, 146.
2. жрм, мол. Недопалок. — Не сміти в салоні. Підніми бичок і викинь його за вікно (А. Кокотюха, Шлюбні ігрища жаб); З переповненої попільнички смерділо, але Мартофляк знайшов у ній досить тлустого "бичка" і закурив (Ю. Андрухович, Рекреації); — Збігай краще принеси віника — "бички" з-під ніг вимету (П. Щегельський, Хата-читальня). БСРЖ, 85; ПСУМС, 7; СЖЗ, 18; ЯБМ, 1, 146.
Короткий словник жарґонної лексики української мови