бичок
БИЧО́К¹, чка́, ч.
1. Зменш. до бик¹.
Гості скінчили кабани, з’їли, половини бичка (Н.-Лев., III, 1956, 79);
Козаки, розкладали, вогнища, білували бичків та телят (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 399);
*У порівн. [Кембль:] Він так собі, як молодий бичок, що не навчився ще в ярмі ходити (Л. Укр., III, 1952, 30).
2. розм. Недокурок цигарки.
Пихтять цигарки.. Малеча тягне бичка (Чумак, Черв. заспів, 1956, 144).
3. діал. Лежак па горищі для виходу диму.
Хата в його з рундучком і піч не з бовдуром, а так, як у панів, з бичком (Барв., Опов.., 1902, 424).
БИЧО́К² див. бички́.
Словник української мови (СУМ-11)