Короткий словник жарґонної лексики української мови
Значення в інших словниках
глина —
гли́на іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
глина —
-и, ж. Багатомінеральна гірська порода, перев. осадового походження, яка з водою утворює пластичну масу; широко використовується у будівництві, гончарстві, скульптурі і т. ін. Біла глина — силікат алюмінію з домішкою силікатів магнію і кальцію.
Великий тлумачний словник сучасної мови
глина —
ГЛИ́НА, и, ж. Осадова гірська порода перев. із глинистих мінералів, яка з водою утворює пластичну масу; широко використовується у будівництві, гончарстві, скульптурі і т. ін. Назносим каміння, назносимо глини, Збудуємо хатку з дверима у сіни (М.
Словник української мови у 20 томах
глина —
присудк. сл. Погані справи, кінець. Якщо мені не подзвонять, то буде просто глина.
Словник сучасного українського сленгу
глина —
Осадова порода, переважно з глинистих матеріалів (мулу, піску, інколи гравію); зволожена водою, стає пластичною; гол. сировина у керамічній промисловості.
Універсальний словник-енциклопедія
глина —
з одніє́ї гли́ни злі́плений. Однаковий з ким-, чим-небудь; подібний, схожий, такий же.— Не минеш ти цього... Бо й ти з однієї глини зліплена, що й усі (В. Винниченко). обтира́ти / пообтира́ти спи́ною сті́ни (кре́йду, гли́ну і т. ін.), несхв.
Фразеологічний словник української мови
глина —
ГЛИ́НА (гірська порода, яка з водою утворює пластичну масу), СКУДЕ́ЛЬ заст.; ПОБІ́Л, ПОБІ́ЛКА (біла); МАСЛЯ́НКА (жирна біла); КАОЛІ́Н книжн., ГЛИ́НКА розм. (вогнетривка біла); ГЛЕЙ (пластична сірого, червоного або інших кольорів).
Словник синонімів української мови
глина —
ГЛИ́НА, и, ж. Багатомінеральна гірська порода, перев. осадочного походження, яка з водою утворює пластичну масу; широко використовується у будівництві, гончарстві, скульптурі і т. ін.
Словник української мови в 11 томах
глина —
Глина, -ни ж. Глина. А щоб його побила руда глина, та, що з кручі пада. Ном. № 3773. ум. глинка.
Словник української мови Грінченка