глина
ГЛИ́НА, и, ж.
Осадова гірська порода перев. із глинистих мінералів, яка з водою утворює пластичну масу; широко використовується у будівництві, гончарстві, скульптурі і т. ін.
Назносим каміння, назносимо глини, Збудуємо хатку з дверима у сіни (М. Коцюбинський);
Глевка грязюка засмоктувала ноги по коліна, він ледь-ледь посувався вперед, більше тупцявся на місці, немовби місив великий заміс глини, як той опішнянський гончар (І. Багряний);
Є добра глина, цеглу з неї роблять... (А. Шиян);
* Образно. Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш гончар, і ми всі чин Твоєї руки! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
* У порівн. Усе міняється, виліплюється, мнеться, мов глина творчая у скульптора в руках (П. Тичина).
△ (1) Вибільні́ гли́ни – глини, які мають властивість вбирати жири, смоли, пігменти, слиз.
Вибільні глини утворюються з вулканогенних порід внаслідок їх діагенетичних змін у водних, переважно морських, басейнах (з наук. літ.);
Використовують вибільні глини для знежирювання та вибілювання тканин, пом'якшення води, очищення нафтопродуктів, тваринних жирів і масел, оцту, вина, як наповнювачі і т. ін. (з наук.-попул. літ.).
◇ З одніє́ї (одно́ї) гли́ни злі́плений див. злі́плений;
Обтира́ти / пообтира́ти спи́ною сті́ни (кре́йду, гли́ну і т. ін.) див. обтира́ти.
Словник української мови (СУМ-20)