кайф
(-у) ч.
1. мол., крим. Задоволення, насолода, будь-які приємні емоції від чогось. <...> не забудь придбати квиток на вечір поезії, інакше не отримаєш свого кайфу від мого чоловіка <...> (Ю. Андрухович, Рекреації); Бігав на пари, писав книжки, хотів слави, хотів кайфу, дружби і море всього. А життя проминало (Р. Кухарук, Любити хлопчика); Я все роблю тільки для того, аби отримувати кайф (Л. Подерв'янський: УМ, 8.05.2001); Кайф — на землі, а в раю — блаженство (ЛУ, 8.06.2000). БСРЖ, 237; ЯБМ, 1, 403.
Короткий словник жарґонної лексики української мови