кайф
КАЙФ, заст. КЕЙФ, у, ч.
1. розм. Приємний відпочинок.
Мати лежала на низькій турецькій софі, підклавши обидві руки під голову і простягнувши ноги. Вона, очевидячки, справляла турецький кейф (І. Нечуй-Левицький);
Старий Сулейман поскидав капці, поклав ноги у білих панчохах на софі і пихкав з довгого цибуха. Він справляв тут свій кейф (М. Коцюбинський);
Тут [у Рабаті] усе за традицією готується на повільному вогні, й у цьому є особливий кайф – між перемінами страв можна почитати газету і поміркувати про життя (І. Роздобудько);
// Стан, що приносить задоволення.
– Ти ж знаєш, я люблю їздити у машині. Що не кажи, а це кайф (В. Нестайко);
Після того, як біль відступав і кровообіг заспокоювався, наставала блаженна мить кейфу, і тоді старий завжди згадував Алі (Ю. Логвин);
Поки Ваня безупинно про щось глаголе, себто цитує і жартує, встигаєш прочитати першу строфу .. З почуттям наростаючого кайфу переходиш до наступної (Ю. Андрухович).
2. тільки кайф, жарг. Хворобливий стан мозку, зумовлений вживанням яких-небудь збуджувальних або наркотичних речовин.
– Наркотики? – Ні, звичайне снодійне .. Абсолютно нешкідливий препарат, не дає кайфу, не викликає звикання (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)