прикол
(-у) ч.
1. крим., мол. Жарт, розіграш; дотепний вислів. Сєрому відомі їхні приколи <...> (Є. Пашковський, Безодня); Почалася розмова з тупими приколами (В. Канюс, Сентиментальний блюз); Коли вони бачать на телеекрані чергову гладеньку пику вітчизняного політика, то одразу перемикають на неінтелектуальний бойовик <...> або на сумнівні "приколи" Вєрки Сердючки (Критика, 1999, ч. 10); Багато хто вважав це або чиїмось злим "приколом", або фатальною помилкою (ПіК, 1999, № 35). БСРЖ, 474; ПСУМС, 57; СЖЗ, 85; ТСРОЖ, 165; ЯБМ, 2, 231.
Короткий словник жарґонної лексики української мови