викінчити

ви́кінчити 1. завершити, закінчити (ср, ст): Викінчу порядки, а щойно по тому варитиму зупу (Авторка)

2. убити (ср, ст): Йо!.. Ми його викінчимо. Пам'ятаєш молодого Мілька на “Березовій Ямі”? Тут буде таке саме. П'ять хвилин – і кінець (Нижанківський)|| = забити

3. знищити, погубити, морально знесилити, виснажити (ср, ст): Парторг Шепітько була основним організатором під час суду над професором Барвінським. Мама часто приходила з роботи і зітхала: “Шепітько мене хіба викінчить” (Крушельницька)||вимаґлювати

Значення в інших словниках

1. викінчити — ви́кінчити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. викінчити — див. викінчувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викінчити — ВИ́КІНЧИТИ див. викі́нчувати.  Словник української мови у 20 томах
4. викінчити — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок.  Словник синонімів української мови
5. викінчити — Ви́кінчити, -кінчу, -кінчиш, -чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. викінчити — ВИ́КІНЧИТИ див. викі́нчувати.  Словник української мови в 11 томах
7. викінчити — Ви́кінчити см. викінчувати.  Словник української мови Грінченка