дурко —
ДУРКО́, а́, ч., розм. Те саме, що ду́рень 1. – Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! .. Дурко! Дуропляс! (П. Куліш); – Не насмiхайся, Людко. Ти скажеш i забудеш, а я такий дурко, що буду думати над тим, що сказала, або й повiрю (В. Яворівський).
Словник української мови у 20 томах