міна

мі́на гримаса (ст)

◊ квасна́ мі́на незадоволений вираз обличчя (ср, ст): Шах почервонів, глянув на мене невдоволено й пробурмотів з квасною міною: “Но, так, але це відноситься до околиць...” (Домбровський)

Значення в інших словниках

1. міна — мі́на 1 іменник жіночого роду на обличчі мі́на 2 іменник жіночого роду снаряд мі́на 3 іменник жіночого роду обмін мі́на 4 іменник жіночого роду старовинна грошова одиниця; міра ваги мі́на 5 іменник жіночого роду стрижень олівця мі́на 6 іменник жіночого роду підземний хід  Орфографічний словник української мови
2. міна — Мі́на. Вираз обличчя, гримаса, міна. Отже, сходять ся тутешні Русини, шепочуть таємно по кутках, оглядають ся, чи хто не підслухує, і з мінами незвичайно поважними вертають, наприклад, до стола читати газети (Б., 1895, 13, 3) // пол. mina — вираз обличчя, міна.  Українська літературна мова на Буковині
3. міна — 1. (обличчя) вираз, неґ. гримаса; 2. (вибухуща) бомба, фугас; (плавуча) торпеда; 3. (підземний хід) катакомба; 4. ІСТ. обмін, міньба.  Словник синонімів Караванського
4. міна — [м’іна] -ние, д. і м. -н'і  Орфоепічний словник української мови
5. міна — I -и, ж. Вираз обличчя. II -и, ж. 1》 Особливий вибуховий снаряд, що закладається в землю, під воду і т. ін. 2》 Снаряди, призначені для стрільби з мінометів. 3》 Те саме, що торпеда. III -и, ж. 1》 Обмін. 2》 юр.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. міна — 1. (обличчя) вираз 2. це бомба  Словник чужослів Павло Штепа
7. міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (М. Коцюбинський); Санько зробив страшенно покривджену й здивовану міну (І. Багряний); – Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику? – Про це саме й я хотів спитати, – мовив поручик з невиразною міною (Я.  Словник української мови у 20 томах
8. міна — мі́на I (франц. mine) вираз обличчя. II (франц. mine, від лат. mino – підганяю) 1. Заряд вибухової речовини, що закладається в кінці мінної галереї, яку підводять під оборонні споруди ворога, або заряд, що кого вміщують у підземних виробках...  Словник іншомовних слів Мельничука
9. міна — Вибуховий заряд у спеціальному корпусі з підривником; використовується для знищення ворожих військ, техніки, оборонних об'єктів; м. поділяються на наземні та морські.  Універсальний словник-енциклопедія
10. міна — до́бра мі́на при пога́ній грі. Приховування за зовнішнім спокоєм, веселим настроєм незадоволення, страху і т. ін.; маскування. То вже була добра міна при поганій грі.  Фразеологічний словник української мови
11. міна — ГРИМА́СА (навмисне або мимовільне викривлення обличчя); МІ́НА, КВА́СИ мн., діал. (як вираз невдоволення). Сухе обличчя його морщилося страдницькою і гидливою гримасою (. Волошин); Роблю байдужу міну (М.  Словник синонімів української мови
12. міна — Мі́на, -ни; мі́ни, мін  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
13. міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (Коцюб., II, 1955, 418); На все те гляділа Шарлота й заховувала дуже поважну міну (Март., Тв., 1954, 300); — Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику?...  Словник української мови в 11 томах
14. міна — Міна, -ни ж. 1) Мѣна. 2) Предметъ мѣны. Єдному міна — шовкова хустка, другому міна — золотий перстень, третьому міна — сама молода. Чуб. III. 300.  Словник української мови Грінченка