довбаний

А, -е. Обридлий, нещасливий, неприкаяний. Ех, братіку мій, і побратимство ж наше довбане — все 'дно що з одного табору корєша (О. Забужко). Вони, безжальні тварюки, мають велику силу — приходити тоді, коли голову муляє довбане сумління (А. Дністровий).

Значення в інших словниках

1. довбаний — до́вбаний прикметник виготовлений з суцільного шматка дерева  Орфографічний словник української мови
2. довбаний — -а, -е. 1》 Вигот. із суцільного шматка дерева довбанням, видовбуванням. 2》 лайл., жарг. Пришелепуватий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. довбаний — (-а, -е) ч.; мол.; несхвальн. Поганий, неприємний (неґативна характеристика будь-якого предмета, явища, людини). <...> можна зціпити зуби і дати собі відрізати пальця чи довбаний апендикс без наркозу (А.  Словник жарґонної лексики української мови
4. довбаний — ДО́ВБАНИЙ, а, е. Вигот. із суцільного шматка дерева довбанням, видовбуванням. По-господарському у довбану колоду Збирав [боєць] упійманий пропахлий воском рій (Рильський, І, 1956, 272); На березі й досі лежить довбаний човен, знизу він взявся льодом...  Словник української мови в 11 томах