довбаний
ДО́ВБАНИЙ, а, е. Вигот. із суцільного шматка дерева довбанням, видовбуванням.
По-господарському у довбану колоду Збирав [боєць] упійманий пропахлий воском рій (Рильський, І, 1956, 272);
На березі й досі лежить довбаний човен, знизу він взявся льодом, а зверху притрушений снігом (Стельмах, Хліб.., 1959, 226).
Словник української мови (СУМ-11)