акцент
АКЦЕ́НТ, у, ч.
1. Своєрідний характер вимови, властивий тій або іншій мові (діалектові), особі.
В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом (Коцюб., І, 1955, 253);
Вона й говорила з ним потім по-руськи, але з якимось неруським акцентом (Фр., III, 1950, 94);
Жінка прислухалася до його слів, але він говорив чистою українською мовою, без чужого акценту (Кучер, Чорноморці, 1956, 163).
2. лінгв. Наголос у слові;
// Знак ( ́), яким цей наголос позначається на письмі;
// муз. Ритмічний наголос.
3. перен. Особлива увага до чого-небудь; підкреслення.
Вистава ["Ревізор"] йшла.. з акцентом на гостру, соковиту акторську подачу образів (Минуле укр. театру, 1953, 160).
Роби́ти акце́нт на чому — підкреслювати яку-небудь думку, звертати особливу увагу на що-небудь; акцентувати.
Словник української мови (СУМ-11)