бадьоро
БАДЬО́РО. Присл. до бадьо́рий.
Дарка співала.. так бадьоро, голосно, завзято (Л. Укр., III, 1952, 660);
Усім нам ця прогулянка була приємна, почували ми себе бадьоро (Трубл., III, 1956, 404);
*Образно. Свіжий сніжок.. бадьоро рипів під ногами (Добр., Очак. розмир, 1965, 205);
// у знач. присудк. сл. Про наявність бадьорого настрою.
Рушаю далі — тепер бадьоріше. Тепер є певність. Я скоро побачу панну Анелю (Коцюб., II, 1955, 267).
Словник української мови (СУМ-11)