банити
БА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех., діал.
1. Мити.
Довго напередодні мама банила йому голову лугом, материнкою (Ю. Янов., Мир, 1956, 156).
2. кого, перен. Бити.
— Гамселити [панів], — підказав Покивай.. — Банити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368);
// Лаяти.
— От же лукаве зілля, — ..без угаву банив чоловік свою жінку (Баш, Надія, 1960, 215).
Словник української мови (СУМ-11)