бас
БАС, а, ч.
1. Низький чоловічий голос.
Троянські плакси тут ридали. Як на завійницю кричали, Еней зарюмав басом сам (Котл., І, 1952, 268);
Співають чумаки хриплими басами (Довж., Зач. Десна, 1957, 517);
// Співець з таким голосом.
Сам народний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи поспівав, ткнув перед усіма пальцем на своє горло і втік до зали на місце (Ю. Янов., І, 1954, 22).
◊ Бас урва́вся — не стало сил, змоги.
Либонь тепер урвався бас!.. Земля родити перестала… (Мирний, V, 1955, 287);
У нього б стало коштів захопити й поміщицький шмат, та бас урвався йому несподівано й нагло, — він повісився (Ю. Янов., Мир, 1956, 87);
Ба́сом диви́тися (погляда́ти) — дивитися, поглядати недоброзичливо, з неприязню.
Мовчить [Гризота], тільки дивиться басом та сопе (Речм., Твій побратим, 1962, 20);
На бас бра́ти кого — піднімати, брати кого-небудь на сміх.
2. Струнний або духовий музичний інструмент з низьким ладом.
На улиці скрипка й бас, пусти, мамо, хоть на час (Сл. Гр.).
3. баси́, і́в, мн. Найнижчі лади музичного інструмента.
Оркестр гуркотить тихо на басах (Н.-Лев., III, 1956. 307);
В акордеоні були розбиті баси, але основні клавіші були справні (Собко, Кавказ, 1946, 42).
Словник української мови (СУМ-11)