безвинно
БЕЗВИ́ННО. Присл. до безви́нний.
[Василь:] Скажіть же тепер, хто ж її до сього довів? ..от так безвинно молоду душу загубили… (Мирний, V, 1955, 116);
[Микита:] Зараз я згадав Великий гріх, яким пергамент чистий Свого життя заплямив Ярослав, Коли схопив і ув’язнив безвинно Посадника чесного Коснятина… (Коч., III, 1956, 15).
Словник української мови (СУМ-11)