безвідрадний
БЕЗВІДРА́ДНИЙ, БЕЗОДРА́ДНИЙ, а, е. Який не має, не дає радості; тяжкий, похмурий.
Він не знав, що моє положення таке безвідрадне, що моє одруження таке невідповідне (Коб., І, 1956, 171);
Через кілька хвилин Горицвіт не тільки знав про бій, а вже й бачив у думках його безвідрадний кінець (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 206).
Словник української мови (СУМ-11)