безгучний
БЕЗГУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає голосу, звуків, не робить шуму; тихий, беззвучний, безшумний.
Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього безгучним тихим морем напливає (Л. Укр., І, 1951, 234);
Обгорілі дерева з безгучним зойком здіймали вгору мертві гілки (Жур., Вечір.., 1958, 279).
Словник української мови (СУМ-11)