безгучний
БЕЗГУ́ЧНИЙ, а, е.
Який не подає голосу, звуків, не робить шуму; беззвучний, безшумний.
Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього безгучним тихим морем напливає (Леся Українка);
Обгорілі дерева з безгучним зойком здіймали вгору мертві гілки (С. Журахович);
Тихий, майже безгучний плач дитини вражав більше, ніж істеричне ридання (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)