безгучно
БЕЗГУ́ЧНО.
Присл. до безгу́чний.
Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює – безгучно, тихо, плавно, мірно (Леся Українка);
Берези визирали з-за дубів і безгучно, радісно сміялися (В. Винниченко);
Безгучно ронять верби пожовкле листя на чисті застиглі плеса води (О. Гончар);
Калинка бив короткими злими чергами, .. доки поруч упав безгучно снаряд (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)