безперечно
БЕЗПЕРЕ́ЧНО.
1. Присл. до безпере́чний.
[Мартіан:] Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Л. Укр., III, 1952, 301);
// у знач. присудк. сл.
Я казав: "Безперечно, людина Є вінець для створіння всього" (Сам., І, 1958, 169).
2. у знач. вставн. сл. Без сумніву, безсумнівно.
Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Ткач, Моряки, 1948, 18).
Словник української мови (СУМ-11)